Додивитись кошмар до кінця. Тривожно-фобічний розлад

Тривога й страх, що часто стоїть за нею, іноді стають постійними супутниками людини. Вона, наприклад, боїться зійти з розуму, чимось захворіти й померти, зайти в метро чи в ліфт, скористатися літаком, виїжджати на довгі дистанції тощо.

Або людина живе в постійній незрозумілій їй самій тривозі. Їй страшно зайвий раз вийти до магазину - простіше замовити доставку. Пошукати більш оплачувану роботу: надіслати резюме, сходити на співбесіду. Пройти курс підвищення кваліфікації. Зареєструватися на сайті знайомств.

Будь-яка нова дія радше виглядає як провальна або така, що несе додаткові проблеми. Якщо поїду на інший кінець міста — обов’язково потраплю в ДТП. Якщо звернуся до адміністративного чи соціального органу — напевно відмовлять. Втрачу гроші, роботу, час, здоров’я. Близькі, знайомі, сусіди не підуть на зустріч, якщо звернуся до них. Виходу не буде.

---

Тривога стає постійним супутником страху життя - реального, звичайного, з різними зовнішніми факторами, обставинами, можливостями й обмеженнями. І здається, що обмежень буде у багато разів більше, ніж можливостей, і в цьому ніяк не вдасться знайти спокій і задоволення.

Що таке тривожно-фобічний розлад?

Колись такі розлади називали неврозами. Сенс у тому, що людина відчуває тривогу і страх тоді, коли об'єктивних причин просто зараз для цього немає. Вона радше фантазує і проектує різні чинники, яких сама постійно побоюється.

---

Почуття тривоги та страху - нормальні почуття будь-якої людини. Вони є для нас важливими регуляторами нашої поведінки, планування життя. Вони попереджають нас про можливу загрозу і допомагають підготуватися або захиститися. Коли ми приймаємо і використовуємо ці почуття як своєрідні "радари", ми є добре адаптованими людьми зі здоровою саморегуляцією.

Інша річ, що ці "радари" можуть дати збій. І ми раптом відчуваємо надто багато тривоги і страху, але приводів для них просто зараз немає. Нам нічого не загрожує. Ми домислюємо у своїй голові те, як розвиватиметься наше життя в тому чи іншому випадку.

---

Які бувають фобії? Психоаналітичні концепції

1. Страх невротика: конфлікт між бажанням і потягом до чогось і жорсткою соціальною забороною. Наприклад, соціальна заборона проявляти агресію, поводитися якось непристойно, показувати свої почуття, сексуальність, мати будь-які потяги. Цей конфлікт може бути витіснений у несвідоме і проявлятися у вигляді різних фобій: бути в публічному місці, опинитися в замкненому просторі чи під повним контролем пілота в літаку, виступити перед аудиторією тощо.

2. Оральні страхи: розчинення, поглинання, страх втратити кордони, що тебе "з'їдять". Оральна стадія - перша в житті немовляти, коли воно перебуває в злитті з матір'ю і пізнає світ "через рот". У людей, які мають тенденції жити в такому злитті й у дорослому житті, може проявлятися страх поглинання: що я настільки втрачу свої межі, що інший стане тотально моїм господарем.

3. Анальні страхи: страх втрати стосунків через проявлену агресію. Коли я хочу позначити свою автономію і кордони, але боюся втратити стосунки з важливими для мене людьми.

4. Едіпальні страхи: кастраційна тривога. Невирішений внутрішній едипів конфлікт може перетворитися на симптом. Наприклад, як в історії з п'ятирічним хлопчиком, описаній Зигмундом Фрейдом. Хлопчик боявся, що його вкусить білий кінь. Водночас він виявляв до нього інтерес. Несвідомо кінь став лише об’єктом зміщення його переживань (як часто стають різні предмети, тварини, комахи, віруси тощо). До нього він міг проявити ті почуття, які не міг проявити до своїх батьків, а саме — до свого батька. Маленький Ганс одночасно відчував і любов, захоплення, і ненависть до свого батька, хотів стати таким самим сильним, як він, і водночас перемогти його, усунути, щоб зайняти його місце поруч із улюбленою матір’ю. За такі агресивні бажання хлопчик несвідомо боявся покарання. Страх перед конем був, по суті, страхом перед агресією свого батька за «неприпустимі» бажання.

Тривога і фобія - симптом, найважливіший для терапії

Як я вже писала, головним завданням, яке ставлять перед собою клієнти на терапії, може бути саме позбавлення від симптому - самого страху, фобії. Вони часто логічно вважають, що можна чимось прибрати цей симптом, ніби "відрізати" його від решти психіки, і все буде добре. Як колись абсолютно серйозно сказав один клієнт: "В мене в житті все прекрасно, тільки є одна проблема - панічні атаки".

І, ймовірно, у багатьох читачів ця фраза не викличе подиву, адже справді, в цьому ж основна проблема! Та вони можуть помилятися.

Насправді, сам симптом - це "верхівка айсберга", і психотерапевт якраз може не поспішати "позбавляти" клієнта його, скоріше, навіть не стоятиме такого безпосереднього завдання.

---

Адже насправді людина не настільки панічно боїться зайти в ліфт, поїхати в метро, захворіти вірусом, бути укушеною павуком або летіти літаком. Це лише об'єкти зміщення її внутрішнього конфлікту. Як хлопчик, який від самого початку не боявся саме коня, і він, можливо, ніколи не вкусив би його, але цей об'єкт і сюжет стали замісниками для реального об'єкта - батька, усвідомити й виявити до якого суперечливі почуття хлопчик не міг собі дозволити.

Лють, прихована за тривогою і страхом

У багатьох випадках, усвідомлюючи приховану агресію та її спрямованість, ми перестаємо так тривожитися і боятися. Страх, нав'язливий страх, часто приховує саме «законсервовану» енергію, яка з різних причин не може бути реалізована.

Це може бути через слабку рефлексію, коли ми погано усвідомлюємо себе, перебуваємо в так званому злитті першого типу (у термінології теорії гештальт-терапії). Тобто, майже не усвідомлюємо, які почуття, потреби, бажання, потяги зараз відчуваємо. І оскільки ми це погано розуміємо, не зможемо якісно задовольнити потреби і виконати свої бажання. Ми просто не знаємо, чого хочемо і що з нами відбувається. Від цього, зокрема, накопичується несвідома незадоволеність, агресія і навіть лють. Які також не можуть бути виражені і перетворюються на нав'язливий страх, фобію, або просто недиференційоване почуття тривоги.

Інша причина - це ті інтроекції, жорсткі ригідні установки. "Ти завжди повинен (бути, робити)", "ти ніколи не повинен (бути, робити)" тощо. У разі невиконання якоїсь із установок, людина може відчувати найсильніші почуття провини і сорому. І щоб не переживати цей болісний конфлікт, психіка також може витіснити його і перетворити на нав'язливий страх і тривогу, спрямовані на зовсім інший об'єкт.

Гештальт-терапія тривожного розладу, страхів і фобій

"Зрозумій, що робить із тобою симптом, і зроби це без нього". За страхом стоїть бажання.

Якщо внутрішній конфлікт, що лежить в основі нав'язливої тривоги або страху, містить у собі пригнічену, незадоволену з якихось причин потребу, то виходом із ситуації стає відновлення безпосереднього контакту з енергією потреби. Тоді "посередник" у вигляді симптому буде вже не потрібен.

---

Або тому, хто боїться, що стінки ліфта стиснуть його і він загине, присвоїти собі своє агресивне бажання стиснути й знищити - з метою зупинити себе, наприклад, від будь-якого руху чи дії.

Людині, яка нав'язливо боїться захворіти, можливо, і потрібно трохи "захворіти" - тобто, наприклад, банально відпочити, лягти полежати, нічого певний час не робити, адже її організм, скоріш за все, перевантажений постійною роботою, нескінченними завданнями, рухом уперед, можливо, з шаленою швидкістю.

Додивитися кошмар до кінця. Що буде потім?

Нерідко дуже ефективним інструментом у психотерапії, який використовували ще Якоб Леві Морено й Ісідор Фромм, є пропозиція клієнту додивитися той жах, який він собі вигадує, до кінця. З усіма можливими його деталями.

"І що буде далі?" - на це запитання терапевта на консультації деякі клієнти часто бояться відповідати, і навіть думати в той бік. Їм занадто страшно уявити таке! Що буде, якщо я помру, а що - після моєї смерті, а якщо хтось близький помре, якщо станеться ДТП, якщо я збожеволію і так далі. І трапляється, коли клієнт таки ризикнув подивитись у цей страшний кошмар, за ним виявляється якесь подальше життя. І воно, хоч і не без перешкод чи перипетій, але таки відбувається з клієнтом. І кошмар перестає мати зловісно-загрозливі обриси, а стає тією, може, не зовсім приємною, але все ж таки життєвою ситуацією, яку ця людина, скоріш за все, здатна пережити.